Вічні цінності в кіноповісті "Зачарована Десна". 3.
Творчість Олександра Довженка — явище особливе, багатогранне, масштабне. Вія належав до геніальних творців, які сповна ввічнили свою добу і провістили шляхи, якими мистецтво повинне йти далі, підносячись на верхогір'я краси і правди. Народжений прекрасною землею, щедро обдарований здібностями і талантами, цей селянський син з берегів прекрасної Десни зумів піднятися До вершин світової слави. У центрі уваги всієї творчості митця постає людина праці. Це той герой, в якому втілилися найкращі Довженкові ідеали краси. Його герої — сини народу, його цвіт. Тому й покладає на них письменник завдання возвеличити перед усім світом рідний народ у сфері людського духу. Через те й наділяє він своїх героїв рисами власної духовності, бо був певен: те, що взяте художником від народу, мусить бути й повернене народові. У поглядах, чуттях і розумінні народних героїв Довженка так багато є від їхнього творця.
У кіноповісті "Зачарована Десна" О. Довженко захоплено малює неповторну красу людей праці. За визначенням М. Рильського, "Зачарована Десна" — це "задушевна лірична сповідь, наповнена любов'ю до рідного краю..." Це сповідь про дитинство і разом з тим глибокі філософські роздуми великого митця. Із синівською любов'ю і гордістю пише письменник про середовище, з якого він вийшов, яке виростило його, про тих людей, які були пригнічені тяжким життям. Через роздуми зрілого письменника з особливою виразністю змальовано образ батька. Це людина, якій властива висока культура думок і почуттів. Сам автор "Зачарованої Десни" виявляє до батька таке шанобливе ставлення, як це було заведено з давніх-давен в Україні. Хто шанує батька свого, той шанує СЕ їй рід, а відповідно—людей. З великою любов'ю автор описує батька в роботі. Він чудовий хлібороб, косар. Він красивий у праці, невтомний та натхненний. "Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий!" — захоплено згадував свого батька вже сивий митець і шанобливо схиляв голову перед його пам'яттю. Своїм прикладом трудівника він виховав із сина працелюба-творця, гідного громадянина своєї Вітчизни.
Героям О. Довженка праця завжди приносила радість. "Нічого у світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю,, щоб проізростало. Коли вилізає саме із землі всяка рослиночка, ото мені радість", — говорить мати. Із синівською любов'ю згадує митець про свою неньку. Це була людина тонкої артистичної вдачі. Знала вона силу-силенну пісень, казок, легенд, уміла майстерно передавати народні звичаї та обряди. Це від неї взяв Довженко рідну мову, перейняв українську пісню, а також любов до всього того, що тягнеться до сонця. Його тонка артистичність і пісенна поетичність натури, доброта, чуйність, певне, теж значною мірою йдуть від Матері.
Батько, мати й дід у творчості Довженка постають не просто як рідні, дорогі й близькі письменникові люди. Вони в "Зачарованій Десні" є втіленням талановитого й працелюбного українського народу, його високої моралі, волелюбної, чистої і красивої душі. Тому з великою любов'ю описує митець діда Семена, колишнього чумака, чесного, схожого на Бога. Він був для автора чимось подібним до призми часу.
Моральна краса Довженкових героїв розкривається в ставленні їх до рідного краю. Особливий вплив на автора і на мене як читача має краса річки Десни. Вона була для Довженка і героїв твору тією силою, що наділяла всіх щирістю, добротою, любов'ю. І сам письменник пройнявся любов'ю до простих і чесних людей, які допомогли йому піднятись на ту висоту, що прославила його на весь світ.
"Зачарована Десна" — це твір про босоноге дитинство, про велич народної душі, про витоки таланту. Це легенда про людські радощі й болі, що навчає "бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах".
