Олександр Олесь повертається до нас з чужини піснею, яку Україна щиро вітає квітами, любов'ю і визнанням. Поезії митця навчають нас берегти, любити і цінувати свою землю, вірно служити ідеалам миру і добра. У кожній збірці поезій О. Олеся простежується зв'язок із рідною землею, сподівання на повернення додому, бо усі думки і спогади, минуле і майбутнє, усе його життя, кожна його поезія назавжди пов'язані з Україною. Журба пекла душу за покинутою вітчизною. Він завжди був вірним сином України, беріг її образ, як найбільшу святиню, писав про неї:
Душа розірвана, як рана... Бальзам далеко там, як сонце, А сонце, сонце, як і щастя, Там, там, лише в краю коханім.
У страшний час голодомору 1921 року О.Олесь працює у закордонному українському товаристві у справах надання допомоги голодуючим. Він залишився вірним сином свого народу і, розуміючи, що без Батьківщини щастя неможливе, благає:
О, принесіть як не надію, То крихту рідної землі Я притулю до уст її І так застигну, так зомлію...
Прийняв О. Олесь рішення не повертатися в Україну, коли зрозумів, що молодій УНР не подолати більшовицькі збройні сили. А серце боліло, туга облягла душу:
Моя душа - моя країна В диму руїн, в кривавій млі, Лежить вона з розбитим серцем, З вінком терновим на чолі.
Залишившись на чужині, О. Олесь швидко почав каятись у цьому. Настали тяжкі роки невимовної туги за Україною, за своїм народом, роки смутку і спокути. Розпач і журба поета вибухнули у поезії "Коли б я знав, що розлучусь з тобою". Рядки вірша виражають глибоку любов автора до рідного краю і страждання, викликані розлукою з Україною:
Коли б я знав про муки люті, Про сміх і глум на чужині, Що в мене будуть руки скуті І в мури замкнені пісні, - Я попрощався б хоч з тобою, До лона рідного припав...
Лебединою піснею О. Олеся є поезія "Ніч на полонині", яка напоєна найніжнішою любов'ю до рідної землі, до свого народу, до образів народної творчості.
