Щоб снився мир вдовиці-тополиці, Щоб зорі повертались до життя, Іван стоїть на площі у Берліні, До сонця підіймаючи дитя.
Щоб снився мир вдовиці-тополиці, Щоб зорі повертались до життя, Іван стоїть на площі у Берліні, До сонця підіймаючи дитя. (Микола Сингаївський)
Ще чорний вал війни котився на схід, ще доводилося зазнавати гіркоти поразок і відступу, а вже тоді рядовий солдат, колгоспник з Наддніпрянщини Іван Орлюк жив мрією про повернення до мирної праці. Навіть у страшну хвилини свого життя, перед судом військового трибуналу, він проголошував заповітне: "Я так люблю сіяти! Люблю орати, косити, молотити". Цими словами Олександр Довженко узагальнює характер цілого народу, який ніколи не був завойовником, завжди прагнув лише сіяти, косити, будувати... Тема війни і миру завжди була важливою для кожного митця нашої Вітчизни. 440 письменників 1941 року влилося в лави діючої армії, встали на захист свободи нашої Батьківщини. Полум'яне слово кожного з них було теж могутньою зброєю. Впевнено й гордо прозвучав у цей тяжкий час голос Павла Тичини: Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була... Йдучи в бій, солдати повторювали як клятву, слова поета-фронтови ка Андрія Малишка: Рідну, добру, у крові умиту, Я тебе нікому не віддам! Від переможного травневого салюту минуло вже чимало часу, та в нашій пам'яті живуть і житимуть подвиги наших людей, звершені у дні війни. Вони оспівані в багатьох творах нашої країни. Видатний український поет Микола Бажан у поемі "Нічні роздуми старого майстра" змальовує колишнього шахтаря, що під час війни ставши солдатом-сапером, звільнив свій край та пів-Європи від фашизму і повернувся в рідний Донбас. Хоч повоєнна земля була, як рана, скрізь голод та холод, "дроти-загорожі", народ не склав безсило рук, бо розумів - це тимчасово. І тепер, як і 56 років тому, страшні спогади живуть у серці кожної людини. Не сплять ветерани - не можуть забути загиблих однополчан. Їхня пам'ять тривогою б'є на сполох сьогодні в кожне серце: "Не допустіть війни!" У поемі Бориса Олійника "Закликання вогню" з однойменної збірки ліричний герой від імені вогню, що уособлює вічність життя, совість і чистоту, закликає свого сучасника завжди бути людиною, гідно нести це високе звання, відповідати "за день грядущий... за все на світі!" А коли треба, то й ціною власного життя захистити його. Ліричний герой поеми щиро вболіває за кожну людину, турбується про мир для всіх. Він хоче бачити планету у спокої, а людей вільними від страху за своє життя. Борцем за мир, за інтернаціональне єднання народів був і поет Василь Симоненко. У вірші "Жорна" автор викриває фашизм, таврує варварів ХХ століття, які "у наш - для щастя виведений дім з кам'яного віку на танках жорна привезли". Думками про мир, дружбу з народами світу, щастя дітей, заклика ли до сучасників не допустити термоядерної війни сповнені твори колишнього партизана, поета Платона Воронька. Він хоче, щоб наймолодші "не носили в ратнім полі залізо й мідь на довгому віку". Немає тепер для жодного народу питання нагальнішого, важливішого, ніж збереження миру, забезпечення головнішого для кожної людини - права на життя, можливість щасливо жити й працювати в рідному краю.
