«Перевага там, де сміла сила в правім бою» (Б. Грінченко)
Життя складається таким чином, що неоднораз перед нами постає необхідність розпочати бій (звичайно, не обов'язково навкулачки). Перед тим, як на такий крок зважитися, я запитую себе: чи зможу його виграти, що мені в цьому допоможе? Борис Грінченко дає відповідь на ці важливі запитання. На думку видатного письменника й громадського діяча, перемогу можна здобути насамперед не за рахунок кількості прибічників, а через усвідомлення мети боротьби. Тільки якщо вона чиста, висока, бій стає праведним, а значить, примножуються сили, зростає відвага.
Я згодна з таким твердженням. Аргументувати його можна багатьма прикладами доблесті на полі битви (наприклад, давніх русичів, запорізьких козаків, січових стрільців, бійців проти фашистських загарбників). Але мені передовсім спадає на думку образ Григорія Многогрішного із роману Івана Багряного «Тигролови». Де він брав сили, цей ще такий молодий авіаконструктор і бортмеханік, у якому через любов до України й роботу заради неї побачили зухвалого націоналіста? Презирливо мовчати на допитах, будучи розчавленим, але все таким же затятим, наважитися на втечу з ешелону смерті, на моє переконання, могла тільки людина, у серці якої нуртувала не лише жага життя, а гідність і відвага предків (не дарма ж Григорій походить від славетного гетьмана). Тож і зміг він виграти двобій зі смертю, з майором ОГПУ-НКВД Медвином. Напевно, не тільки з ним одним, а з цілою системою мисливців на людей. А кохання, що йому відкрилося, та дорога до волі, стали, безсумнівно, найкращим підтвердженням перемоги.
Сучасне життя теж зобов'язує до протистояння злу, непорядності, навіть коли іноді ти виявляєшся серед значної меншості.. Тому мені близький Євген Рафалович, герой «Перехресних стежок» Івана Франка. Він шукає поліпшення злиденної долі селян, наважується протидіяти владі невігластва, жорстокості, духовної ницості. Знайомство з такими персонажами допомагає мені вірити в свої сили і сміливо обстоювати справедливість у моєму повсякденному житті.
