«Не зневажай душі своєї цвіту...» (Леся Українка. Драма-феєрія «Лісова пісня»).
Людське середовище, що, в основному, орієнтоване на прагнення матеріального, часто не дає розкритися тому справжньому, що в кожної людини є від народження, а відтак руйнує «цвіт душі». Мавка говорить на Лукашеві дорікання: «Так! Хто не зріс між вами, не зрозуміє вас!..», оскільки душа й серце лісової красуні не знають штучно вигаданих обмежень, безжалісної соціальної моралі, яка нищить справжні почуття. Саме за цією мораллю кохання життя повинно вкладатися у визначені межі, але хіба можна диктувати своєму серцю? Лукашевій матері невістка потрібна лише «для помочі», а не заради щастя власного сина; молодиця Килина керується також матеріальними інтересами, оскільки «цвіту душі» в цих жінок уже немає, бо вони самі його в собі знищили. Таке людське середовище поглинає Лукаша, нещадно завдає болю Мавці, для якої закони неприродного світу є надто жорстокими, а найголовніше — незрозумілими для її душі. Мавка — істота вічна, а людські пріоритети — лише минуще, а тому штучне, несправжнє. І лише те у серці, «що не вмирає», є справжнім, духовним і вічним. Таким чином, органічно вписуються в канву твору алегоричні образи Злиднів, бо матеріальне є непостійним, і коли хату обсідають ті злидні, то в людей, що віддають перевагу минущому, не залишається нічого.
Світ природи відіграє важливу роль у зазначених творах, він є не лише фоном, а й безпосереднім учасником подій, що відбуваються. Багато персонажів твору є лісовими жителями, зокрема «Той, що греблі рве», «Той, що в горі сидить», потерчата, Русалка, Водяник, Лісовик, Перелесник, Куць і сама Мавка. У творі світ природи живе за своїми законами, і тому Лісовик не радить Мавці бачитися з Лукашем: «Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно... минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля, там жура тягар свій носить», тобто світ природи — це світ волі, світ вічного життя за законами краси. Але поряд із цим це поєднання доброго та злого. Вороже ставляться Русалка і потерчата до втручання в лісове життя Лукаша, так само мститься Килині та Лукашевій матері Куць, коли вони порушують угоду дядька Лева, «Той, що в скалі сидить» забирає до себе Мавку, яка втратила надію, а добрий Лісовик перетворює Лукаша на Вовкулаку. Отже, втручання у світ природи, яке призводить до її дисгармонії, жорстоко карається. Невипадковим є те, що кохання Мавки й Лукаша починається весною, коли вся природа оживає, буяє «Той, що греблі рве», а згасає восени. Авторські ремарки теж відіграють важливу роль у розумінні подій твору.
У людському житті завжди ставиться питання вибору між пріоритетом духовного та матеріального. З такою ж проблемою стикається і герой «Лісової пісні». Лукаш зраджує Мавку, бо піддається впливу матеріальних цінностей, він не зміг відстояти своє кохання, не зміг «своїм життям до себе дорівнятись» (на відміну від Мавки). У такому трактуванні кохання Мавки й Лукаша з самого початку приречене, бо вони з різних світів.
Таким чином, думка «Не зневажай душі своєї цвіту...», яку проголошує Мавка, є ключовою у розумінні сенсу буття, оскільки прагнення духовних, вічних цінностей, власне, і збереже цей «цвіт душі», а винесення на перший план матеріальних, а отже, минущих інтересів лише зруйнує прекрасне в людині. Духовне та матеріальне завжди існують поряд у житті, і дуже важливо, який вибір зробить особистість — на користь того чи іншого.
