Художня майстерність І. Багряного в романі "Тигролови".
Про художню майстерність письменника завжди говорити важко. Адже існує певний набір художньо-виражальних засобів, якими послуговується будь-який автор. Справа лише в тому, в яких пропорціях це подається і чому віддає перевагу митець, які його улюблені засоби, наскільки вони оригінальні чи традиційні. У справді талановитого письменника, на наш погляд, ці художні засоби мають бути непомітними, але відтворювати такі художні словесні образи, які запам'ятовуються, вражають, роблять неповторною словесну тканину, творять індивідуальний стиль.
Щодо роману І. Багряного «Тигролови», то тут можна знайти прикмети і традиційного, і новаторського.
Із традиційних засобів автор часто вживає епітети, інколи навіть дуже нагромаджує їх. Наприклад, тайга у І. Багряного височенна, чотириярусна, буйна, непролазна, зачарована. І це тільки в одному реченні! Любить письменник і колоритні порівняння (тайга, як африканський праліс; ліщина, мов щітка; повалені дерева, мов велетні на полі бою; тиша, як у дивному храмі дивного бога, та ін.). Зустрічаються й метафори різних видів («сонце ...ткало золоті прошви на білій скатертині»;
«тюбетейки грубо перепрошували, виправдовуючись перед френчем»), часті антитези (ударники і літуни, прокурори, розтратники, відповідальні відряженці і безвідповідальні рвачі). Мова роману багата на фразеологізми, прислів'я, афористичні вислови та пісні (ні пари з уст, геройське діло не кожен зробить, козача кров, Бог не без милості, козак не без щастя, у сміливих завжди щастя є). Присутні також елементи драми — діалоги, монологи, риторичні окличні та питальні речення. Синтаксис різноманітний — від серії коротких односкладних речень до складних конструкцій на кільканадцять рядків. Постійно зустрічаються детально виписані пейзажі, інтер'єри. Скрізь присутній майже іронічний підтекст. Але є й те, що належить до творчих знахідок І. Багряного. Оригінальний початок у формі казки — наскільки фантастично страшної, настільки й правдивої. Письменник використовує антитезу не лише на словесному рівні, а й на образному. Два світи — один в арештантському драконівському поїзді, інший — у комфортабельному експресі. І все це під загальною назвою «соціалістіческоє отечество». Дві України — справжня, стероризована і сплюндрована, та ідилічна, патріархальна держава давніх українських поселенців на Далекому Сході. Хоч інколи письменник буває багатослівним і декларативним, чимало його образів виростають до символів. Наприклад, поїзд — «дракон», шлях Григорія — шлях України, тигри у клітках — доля головного героя. Навіть прізвища тут не прості, а старовинні козацькі: Многогрішний, Сірко, Мороз.
І. Багряний — не безсторонній оповідач. Скрізь відчувається у романі біль автора за свій нещасний народ і гнів на тих, хто занапастив його долю. Це помітно і в патетиці висловів, і в іронічній транскрипції російських слів («дєло Слави, дєло честі, доблесті і геройства», «експрес, которий возіт дрова і лєс», «соціалістіческоє отечество», «ви умерлі, но дєло ваше живьот!»). Поряд із «золотими арабесками» автор вживає просторічні, навіть лайливі слова.
Отже, завдяки художній майстерності письменника ми маємо й енциклопедію життя українців Далекого Сходу, і багатопроблемний політичний роман, і чудову пригодницьку книжку зі щасливим, майже фантастичним фіналом, і твір, що дає читачеві естетичну насолоду.
