Як розбудити приспані почуття? (Твір-роздум за поєною М. Вороного "Євшан-зілля").
М. Вороний у поемі "Євшан-зілля" звернувся до давнього літопису. І зазвучала літописна оповідь по-новому. Ось половецький хан тужить за своїм сином і розмовляє з вітром. Його син живе у Києві у княжих палатах. Він купається у розкошах і давно забув про своє попереднє життя. Забув юнак про батька і неньку, про рідний степ і про волю. Та батько все пам'ятає і тужить за сином:
Ні від кого він не має Ні утіхи, ні поради. Світ увесь йому здається Без краси і без принади.
Хан посилає до Києва гудця і наказує йому без сина не повертатися. Гудець знайшов у Києві ханського сина і розповів йому про батьківську тугу. Юнак зали¬шився байдужий до розповіді гостя. Тоді заспівав ханський посланець половецьку пісню. І це не розбудило почуттів розпещеного київським князем вихованця. Засмутився гудець і раптом згадав про свій останній засіб. Він дістав із-за сорочки на грудях пучечок євшанзілля. Тільки-но ханський син вдихнув аромат степового полину, у його серці прокинулися почуття. Пробуджена пам'ять повернула його в дитинство. Юнак усе пригадав:
Рідний степ — широкий вільний — Пишнобарвний і квітчастий — Раптом став перед очима, З ним і батенько нещасний!..
Духмяний запах євшан-зілля переконав юнака більше, ніж слова або пісня. Він нагадав юнакові про рідний степ, про волю, якою завжди пишалися половці. Син половецького хана схвильовано промовив:
"Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій В славі й шані пробувати!"
Ханський син повернувся до рідного степу. Впродовж віків євшан-зілля серед українців вважається символом пам'яті і любові до батьківщини.
