Чистота душі найбільше відбивається в коханні, чистота поетичного хисту—у віршах про ці інтимні почуття. Лірика Симоненка молода, палка, але не позбута філософського осмислення почуттів. Віддаватися почуттям усім-серцем природно для нього. Про перше кохання розповідається у вірші "Вона прийшла" — і несподіваність, загадковість цього феномена тривожить і чарує поета. Любов "виплила з туману... юнацьких несміливих снів", перегорнула мимохіть душу. Симоненко передає природність і неминучість почуття: Прийшла любов непрохана й неждана — Ну як мені за нею не піти?
Поет осмислює життя так мудро, що забуваєш, що він молодий, назавжди лишився молодим. Він знає, що кохання — свято і будні, готовий до цього, без страху дивиться в майбутнє, тому що вірить: кохання все здолає, любов "в душі щедро б світила, оновляла їх знову і знов".
Кожна спроба звести кохання до брутальних і брудних еротичних стосунків зустрічає в Симоненка інстинктивний опір, гнів і огиду. У вірші "Мені здавалась пошлою й бридкою..." цинізму, що принижує і жінку й кохання, ? протиставляються чистота, цнотливість почуттів. Про секс юні непотреби говорять голосно, а про своє кохання поет — навіть пошепки, він тільки згадує "білі ниви" і ту, що
...на плечі клала руки І обпікала дотиком гарячим
Антитеза (мовчання — гучна бравада, білі ниви — кімната із неприємним духом прілих сигарет) без зайвих слів допомагає поетові висловити, що таке кохання, як відрізняється воно від пустої імітації почуттів.
Подвійність образу коханої, яка підкорює цнотливістю і зачаровує обіцянкою, змальована поетом кількома точно знайденими рисами: "губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі", "ненаглядна, злюща, чудова...", "милі, теплі руки". Обожнювання жінки — характерна риса Симоненка. Боляче ранить його трагедія розлуки, коли, відчуваючи плинність життя, рідкість зустрічей зі справжнім почуттям, він втрачає кохання:
Але ми з тобою... Ми не вічні, Ми з тобою просто — ти і я... І тому для мене так трагічно те, що ти чиясь, а не моя.
Гострий духовний зір допомагає поетові крізь юнацькі романтичні мрії, які бувають у всіх, роздивитися реальну жінку, упізнати саме в ній єдину, яка створена для нього. Бути враженим чимось незвичайним доступно Майже усім:
Я від тебе жадав незвичайного й дивного, Щоб з'явилася маревом, видивом, сном...
Але тільки видюче серце побачить незвичайне в тому, що поруч кожен день. Симоненко нагадує нам, що
...не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль.
Та коли відносини між людьми судить "не образа, не гнів — любов", це основа невмирущого кохання. То ж і рід людський не перерветься ніколи.
