Інтимна лірика Максима Рильського (за поезією "Яблука доспіли").
Від поезії М. Рильського "Яблука доспіли" віє світлим смутком, печаллю розлуки. Але все одно мотив життєдіяльності, гармонійного єднання людини і природи домінує:
Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду. Вже й любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні вуста.
Ліричний герой порівнює своє почуття кохання з яблуками, які теж "зривають", коли вони "достигнуть під промінням теплим". Герой відчуває, що для його кохання, як і для яблук, минуло літо і настала осінь. Ось тому: ...У серці щось тремтить і грає, Як тремтить на сонці гілка золота. Ось-ось настане мить розлуки - і кохання згасне. Усвідомлюючи це, ліричний герой у розпачі благає свою кохану: Поцілуй востаннє, обніми востаннє. Отже, в основі вірша - філософська думка про минучість кохання. Цю проблему поет розв'язує так: Вміє розставатись той, хто вмів любить. Саме в цих рядках - головна ідея твору. Кохання - минуще. І лише той зуміє віднайти душевний спокій, хто по-справжньому кохав, не розмінюючи своїх почуттів.
