Гуманістичний пафос лірики М. Рильського останніх років.
Бо то був шлях не в трумну, а в життя, У вічність української колиски. Важкий, як біль, але без вороття — То був народжений поет Вкраїни. Л. Забашта
Він України мав чарівну вроду, Носив її наймення гордолиць. Він виріс від суниць аж до зірниць. Великий гранослов свого народу. Д. Павличко
"Третє цвітіння" М. Рильського — явище, унікальне в нашій літературі, — об'єднує чотири збірки поета "Голосіївська осінь", "Зграя веселиків", '"В затінку жайворонка", "Зимові., записи".
Для лірики письменника останніх років характерна простота, ясність, філософська заглибленість. Не тільки краса природи (збірка "Троянди й виноград"), а й краса душі людської хвилювала художника. Людина, пише М. Рильський, без відчуття поезії, мистецтва не може бути по-справжньому щасливою. Якою ж повинна бути поезія, здатна схвилювати сучасника? У збірці "В затінку жайворонка" у вірші "Поетичне мистецтво" автор дає відповідь на це питання:
Лише дійшовши схилу віку, Поезію я зрозумів. Як простоту таку велику, Таке єднання точних слів. Коли ні марній позолоті, Ні всяким викрутам тонким Немає місця, як підлоті, У серці чистім і палкім.
Досить популярною в українській літературі десь з 60-х років стала проблема людина та наука. Рильського, як поета-філософа, ця проблема теж цікавила. Він часто задумувався над тим, чи потрібні наукові відкриття вищого ґатунку, яку роль у добу НТР має відіграти поезія. Поет, як і наші батьки, був свідком виходу в космос першої людини — Гагаріна Юрія Олексійовича. Після цієї події стало суттєво змінюватися світовідчуття, світомислення. Саме в цей час розпочалася дискусія ліриків і фізиків. Рильський, учасник дискусії, на питання, чи потрібне мистецтво добі космічних відкриттів, сказав:
А я додам: любити можна Поезію в добу ракет. Бо дивна річ: людина кожна Якоюсь мірою поет. ("Вірш в альбом")
Рильського бентежило те, що дехто поезію, мистецтво віддав на відкуп технократичним, а то й прагматичним, споживацьким тенденціям, а він, як поет-гуманіст, боровся за те мистецтво, яке сприяло гармонійному розвитку особистості. У вірші "Діалог" поет напише:
Як же так убого ви живете, Що ж так занепали ви, скажіть, Що у дні космічної ракети Солов'я не в силі зрозуміть?
Внутрішній світ людини в усій його красі оспіваний автором у "Голосіївській осені". На думку поета, визначальною рисою інтелектуальної людини має бути духовність. Поезія збірки, як кажуть літературні критики, повернулася в бік внутрішнього світу, духовного життя людини і сприяла розвитку цього жанру, його тем, жанрів і мотивів.
Традиційна тема важкого тягаря прожитих літ і перетворення його у хвалу життя також має місце в збірці. У вірші "Як забути" поет писав:
Шкода за минулим, річ відома, Та й теперішнє колись мине... Але хай поб'є тих оскома, Хто весну зимою проклене.
Остання збірка поета "Зимові записи" (1964). Вона вражає читача незвичайною силою виражених у ній думок і почуттів. Як відмітила літературна критика, читаючи вірші цієї збірки, читач відразу поринає у світ поета — "чистий,тихий", світло-кришталевий.
У віршах збірки — сповідь про те, чим жила, боліла і раділа його бентежна й неспокійна душа на схилі літ. Та не гіркотою пройняті поетові рядки. Його серце охоплює радість від того, що життя не прожите навмисне, що життя прожите з людьми.
У вірші "Пахне снігом, сіном, кінським потом" художник збентежений тим, що, на жаль, сучасна людина починає втрачати зв'язок з природою, і застерігає:
Зрозумійте, люди, річ єдину — Що брехать не вміє мій язик ... Внук мій любить пахощі бензину, Ну, а я і досі ще не звик.
У ліриці останніх літ, зокрема в останній збірці "Зимові записки" М. Рильський як справжній поет-громадянин, ганьбить носіїв тих пороків, які мали місце в житті:
Братопродавці з білими руками І з чорними серцями — ось вони, Що вслали анонімними листами Дорогу у кар'єру та в чини!
Заключний вірш збірки "Сліди маленьких ніг на вогкому снігу" — це миттєві враження від побачених на снігу слідів ніжок маленької дитини. Вони навівають спомини. Особливо це гостро відчуває літня людина. І оті маленькі сліди дитячих ніжок у художньому відчутті автора стали основою для утвердження вічності жита
М. Т. Рильський — поет з великої літери. Своє літератури кредо він виразив у вірші "Що я ненавиджу і що я люблю":
Речі прості й чисті люблю я: Серце для друзів відкрите. Розум, до інших уважний. Працю, що світ звеселяє, Потиск руки мозолястої, Сині світанки над водами, Мужність і вірність. Народ і народи —Я люблю!
