Громадська мужність, безкомпромісність та патріотизм Василя Симоненка (план).
І. Віра у торжество правди. (По-юнацьки повірив В. Симоненко у свободу та демократію після XX з'їзду КПРС. На повні груди вдихнув молодий поет озон хрущовської "відлиги" й увірвався у царину тодішнього красного письменства. Уже перші його поезії засвідчили, що в українській літературі з'явився самобутній і зрілий майстер.)
1. Осяяна краса власної душі. (Як справедливо зазначала народжена хрущовською "відлигою" критика, Симоненко вразив читача справжністю почуттів, інтелектуальністю, молодечим завзяттям. Уже перша збірка його поезій "Тиша і грім" стала яскравим явищем у суспільному житті України. Не через службовий обов'язок, а за велінням серця Василеві боліли рани рідного народу, його злиденність, безправ'я.)
2. Любов до України у творчості В. Симоненка. (Усе своє життя поет присвячує рідній Україні. Свою самовіддану любов до Батьківщини Симоненко з великою поетичною силою висловив у багатьох поезіях, наприклад, у творі "Задивлюсь у твої зіниці". Ця поезія найбільше потерпіла від цензорів, вони викреслили багато рядків, де Україна, як молитва, надає сили народові, бо продовжується битва "за твоє життя, твої права..." А ще в одній поезії "Курдському братові" Симоненко закликає до збройної боротьби з поневолювачами:
Веди із ними кулями розмову, Вони прийшли не тільки за добром: Прийшли забрати ім'я твоє, мову, Пустити твого сина байстрюком.
Вплив геніального Кобзаря на творчу манеру В. Симоненка. (Зближувало обох поетів загострене почуття власної гідності, честі, неприйняття несправедливості. Значну роль відіграла повна схожість епох, у які довелося творити обом митцям: послідовно проводилася політика національного знищення українського народу. Пригадаймо Кобзареві рядки: "Латану свитину з каліки знімають...", "Село неначе погоріло, неначе люди подуріли..." і Симоненкові:
І вдови плакали, кричали діти "папи", А на сніданок — жолуді одні, І в гарбах пнулися скелети-шкапи Худі, немов колгоспі трудодні.
Так, В. Симоненко ставився до Шевченка як до найвищого авторитету і в житті, і в літературі. Масштабніше окреслена постать Шевченка, хранителя національної духовності, у вірші "Прирученим патріотам":
Кричить Тарасова гора: — Нема на світі України, Немає другого Дніпра!..)
III. Весна 1960 року у Києві. (Цього року було засновано Клуб творчої молоді. На суспільно-політичній арені з'явилась організація, яка ставила своєю метою об'єднати духовні й фізичні зусилля молодого покоління для будови оновленої України. В. Симоненко став душею цього клубу, охоче роз'їжджав по Україні, брав участь у літературних вечорах, творчих дискусіях, прагнув пробудити у душах ровесників національну свідомість.)
1. Конкретні зримі результати. (Незабаром у Клубі творчої молоді для Василя знайшлося діло до душі. Він прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і відшукати місце потаємних поховань сталінського терору. Разом з Аллою Горською вони обходили десятки прикиївських сіл, де, за свідченням селян, більшовицькі кати ховали сліди своїх злочинів.)
2. Оприлюднення страшних злочинів. (Саме за участю В. Симоненка був написаний Меморандум із вимогою оприлюднити місця розташування могил жертв сталінізму й перетворити їх на національні Меморіали. Звичайно, місцева влада зігнорувала заклик поета до морального очищення перед закатованими. Відтоді талановитий майстер опинився "у сфері особливого зацікавлення відповідних державних органів".)
IV. Багата і різноманітна художня палітра поета. (За його життя побачила світ тільки невеличка збірка "Тиша і грім" у 1962 році. Інші видання В. Симоненка були посмертними: "Земле тяжіння", "Вино з троянд", "Лебеді материнства".)
1. Інтимна лірика поета. (Особливо близька читачам інтимна лірика В. Симоненка. У його юнацькому серці дзвеніла пісня любові. Ці почуття оновлюють людину, зокрема, у вірші "Вона прийшла" він пише так:
Вона прийшла, непрохана й неждана... І так чарівно кликала й манила... Ну як мені за нею не піти?
У любові, за словами В. Симоненка, є також і будні, і свята. Складними і суперечливими можуть бути ці почуття, але вони розквітають у душах закоханих.)
2. Рідна мати і рідна мати-Батьківщина. (В. Симоненко завжди пам'ятав, чиїми соками він напоєний. Рідна мати і рідна земля — ці почуття у нього нероздільні. Слова "Україна, Батьківщина" — для нього святі. Поет любив свою землю, розмовляв з нею, вів відвертий, чесний діалог. Україна для митця — мати, святиня, вона дала йому крила і силу. Цей мотив яскраво звучить у поезії "Лебеді материнства".)
3. Захист екології. (В. Симоненко вже давно бачив провину людства в тому, що річки мілішають і "лисинами світять береги", сприймав її як власну провину. Він ніби передбачав чорнобильську трагедію, ніби попереджав нас про нещастя. У поезіях В. Симоненка ми відчуваємо щиру синівську любов до людей і природи.)
