Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 вересня 1863 p. у м. Гура-Гумора на Південній Буковині (нині м. Гура-Гуморулуй у Румунії) в родині службовця. У 1873—1877 pp. О. Кобилянська вчилася в початковій чотирикласній німецькій школі. Не маючи можливості вчитися далі, дальшу освіту вона здобувала самостійно. З 1889 по 1891 р. О. Кобилянська жила в с. Димка Серетьського повіту. Пізніше вона разом із родиною переїхала на постійне життя до Чернівців, брала активну участь у жіночому русі, 1894 року виступила одним з організаторів «Товариства руських жінок на Буковині». 1899 року О. Кобилянська побувала на Наддніпрянській Україні, відвідавши родину Косачів на Волині, Лисенків і Старицьких у Києві, могилу Т. Шевченка в Каневі.
Після Першої світової війни та румунської окупації Північної Буковини письменниці довелося жити в тяжких умовах, зазнаючи переслідувань з боку румунської влади. З 1927 р. в Україні було розпочато видання 9-томного зібрання творів О. Кобилянської. Того ж року на відзначення 40-річчя літературної діяльності їй була призначена урядом УPCP пенсія, що дало письменниці можливість поліпшити матеріальний стан та придбати власний будинок, у якому письменниця прожила останні роки свого життя. У 1940 р. О. Кобилянська вітала приєднання Північної Буковини до УРСР, активно виступала в пресі з публіцистичними статтями та спогадами. Того ж року її було прийнято до Спілки радянських письменників України. Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 p. у Чернівцях.
Літературну діяльність О. Кобилянська почала в середині 1880-х pp. творами німецькою мовою. Перший художній твір українською мовою — повість «Людина», був надрукований 1895 p. у журналі «Зоря». Це була друга редакція написаного раніше німецькою мовою оповідання «Вона вийшла заміж». Пізніше з'явилися оповідання й повісті «Він і Вона» (1895), «Царівна» (1896), «Що я любив» (1896), «Аристократка» (1898), «Valse melancholique» (1898) та інші, позначені впливами поетики символізму, філософії надлюдини Ф. Ніцше та ідей жіночої емансипації.
У повісті «Земля» (1902), яка була написана на основі реального братовбивства, що сталося восени 1894 р. у с. Димка, О. Кобилянська змалювала широку картину життя буковинського села з усім комплексом суспільних процесів. У цьому творі поєднуються елементи символічного та реалістичного стилів. Письменниці вдалося відтворити картину селянської психології, взаємин селянства із навколишнім світом, показати злочинну, на її погляд, владу землі над селянином.
Одним з найпоетичніших творів О. Кобилянської вважається лірично-романтична повість «В неділю рано зілля копала...» (1909), написана за мотивами відомої народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».
Протягом 1915—1923 рр. О. Кобиляиська пише низку новел на антивоєнні геми, серед яких можна виділити такі твори, як «Лісова мати», «Василка», «Юда», «Назустріч долі», «Сниться» та ін. Увагою до психологічних таємниць людської душі позначені новели О. Кобилянської «Огрівай сонце...» (1927), «Але Господь мовчить...» (1927).
Помітним явищем в історії української прози став роман «Апостол черні» (1926), в якому на широкому суспільно-історичному тлі О. Кобилянська порушила проблему інтелігенції та народу, із симпатією змалювавши образи представників духівництва.
