Рідна мова — це невід'ємна частина рідного краю. Це душа народу. Звуки рідної мови чує й сприймає дитина ще з колисковою, яку співає їй мати, і супроводжує мова дитину протягом усього життя. Ніжна й співуча, вона звучить у серці кожного з нас. І хоч протягом усієї нашої історії вона зазнала чимало утисків, все ж неухильно пробивала собі шлях до визнання. Але скільки негод довелося їй витримати! Закривалися школи з українською мовою навчання, її було практично витіснено з Галузі науки і техніки, вищих і середніх навчальних закладів, з багатьох державних установ, вона майже перестала звучати в містах. Довгий час українська мова вважалася «мужицькою», «непрестижною». Усі ці деформації суспільно-політичного життя привели до падіння всього українського, передусім мови. А багато хто з українців, будучи лакеями за натурою, відмовлявся від рідної мови. Але забути рідну мову — це все одно, що забути рідну матір, яка виростила й викохала тебе.
Кожен знає, до чого веде руйнування чи заперечення рідної мови. Це деградація, виродження, занепад. Тому люди завжди берегли цю живильну криницю — мову, з якої черпали силу для духовного здоров'я і наснаги.
І спасе того в недолі Наша мрія золота, Наше гасло і мета: Рідна мова в рідній школі —
писав відомий поет Олександр Олесь. Зникне мова — зникне й народ. Тому мову треба оберігати як найцінніший, найдорожчий скарб. Втрата мови веде до зникнення самої нації.
Тож станемо перед Богом на коліна, Схилимо у шані голови свої, Щоб наша мова, рідна, солов'їна Цвіла, як весняні гаї —
зауважує поет С. Воробкевич.
Я вважаю, що кожна людина, як справжній патріот своєї країни, повинна берегти й шанувати цей великий скарб — рідну мову, бо в ній наша велич, наше безсмертя.
