Чіпка, головний герой роману Панаса Мирного — злочинець чи жертва суспільства?.
Ось і прочитана остання сторінка роману. Багато питань виникає у мене щодо подій, описаних у книзі. Я розумію, що автор намагається розв'язати багато проблем, як соціальних, так і психологічних. Але мене цікавить психологічна: хто ж Чіпка — злочинець чи жертва суспільства?
Якщо почати розгляд життєвої історії Василя Гридки, то можна простежити, хто і як потрапляє на дно суспільства. Бідували мільйони, а злочинцями ставали лише сотні. Чому вбивцею став Чіпка? Причин чимало. На початку роману ми бачимо, як з розкритими всьому доброму довірливими очима входить Чіпка у людський світ і одразу наштовхується на образливе "байстрюк". Дитяче товариство його не приймало. Од ровесників мав тільки стусани та образи. Не любив тому це товариство, похмуро дивився на однолітків і тікав від них. Батька свого Чіпка не знав і ніколи не бачив. Виходить, що гріхи батька перенеслись на матір і дитину і тепер малюк принижений, може бути викинутий на узбіччя. Зовсім мало залишається біля Чіпки тих, хто його любить: баба, мати, дід Улас, Грицько. І тільки коли Чіпка став хазяїном, громада визнала його. А потім знову ж громада його легко відкинула, коли парубок став безземельним. Ніхто не став його обороняти.
Спадковість теж вплинула на долю Чіпки. Батько з темним минулим. Мабуть, щось кримінальне передалось і синові. Згадаймо, як громада шукала в хлопчика ріжки і хвіст, а дехто й у батька "сам бачив" їх при арешті. Нелюбов жителів села прирекла хлопця на самотність. А самотність — страшна річ: вона може штовхнути на злочин.
А мати? Забита, затуркана, знесилена тяжкою працею. Життя у постійних нестатках приводило матір до прокльонів та покарань сина. Він перестав її любити, став ображати, піднімати руку, бо не проходить кривда безслідно. Його серце "ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку... І росло лихо в його серці — і виросло до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони".
А якщо ж згадати Чіпку у найкращі моменти життя... Йому все вдавалося. Хлопець повернувся до землі, що якимось дивом перепала їм від далекого родича. Закипіла робота. І на своєму полі, і на чужому. Найнявся косарем сіно косити, "настали жнива — місячної ночі жне". Незабаром з'явилися і корова, і конячина на хазяйстві. Там, на цьому полі, він і зустрівся з дівчиною, що видалася йому неземним створінням — польовою царівною. Галя не могла його не полюбити: стільки щастя у нього було. Щастя це висвітлило все найкраще у Чіпки — гордість, гідність, терпіння, працелюбність. І ось саме в цей час, коли душа співала, доля завдає удару — забрали землю! І як результат — життя нічого не варте. У тяжкому горі зник чарівний образ Галі. Найкращі ліки від горя — горілка й веселе товариство.
Отже виходить, коли у парубка були нормальні умови життя — земля і повага громадян, то він був самим собою. Він мириться з матір'ю, йде до сусіднього пана на заробітки молотником, полагодив хату, знову зійшовся з Грицьком. Ніби забув Чіпка про злодійське товариство. Але ж ночами став пропадати. А як наслідки — чутки про розбої та крадіжки. Тобто, змінюються умови існування — Чіпка йде на злочин. А перший нерозкритий злочин породжує новий. "Веселе товариство" допомогло в цьому, бо йому потрібні кошти на пияцтво. І знову на якийсь час припиняє Чіпка розбійницькі мандри. Причина — зустріч на хуторі москаля зі своїм коханням — Галею. Вони обвінчалися. Одруження принесло і багатство, і щастя у двір Чіпки. Його обрали у члени управи, лагодився Чіпка "громаді служити — збирався добро робити, а давнє забути і слід його загладити". Але пани-земці вивели Чіпку з управи. Він стає на шлях сліпого розбою, жорстокого вбивства. Навіть Галя не змогла розрадити чоловікові: піднесла йому чарку, покликала товариство, хоча Чіпка ще боровся з собою і долею. Ось таким став цей чоловік. Цей шлях вимостило йому суспільство.
А якщо подивитись з іншого боку... У людини від народження закладене все — і добро, і зло. Якщо життя зруйнує духовні цінності — переможе зло. І коли до душі ніхто не постукає, настає трагедія. Так сталось із Чіпкою. Він підняв руку на іншу людину, мотивуючи це як помсту за кривду. Перші крадіжки, навіть вбивство не були викриті. У нього з'явилась упевненість, що його не спіймають. Він мав можливість змінити своє життя, а цього не зробив. У Чіпки ніколи не було безвихідного становища.. Ним керували терпіння і злість на людей, вони штовхали до падіння. З будь-якої ситуації єдиним виходом не може бути помста, а тим більше — вбивство. Не можна виправдовувати злочин важким дитинством, нелюбов'ю до себе людей. Отже, не всякими діями можна дійти праведного діяння і тому треба думати, як, борючись проти зла, не скоїти ще більшого, непоправного лиха. Страшна картина різанини, яку Чіпка вчинив над сім'єю, не може виправдати його. Тепер Чіпка, якому я співчувала, викликає у мене огиду. Тому я вважаю, що хоча Чіпка частково і є жертвою суспільства, але виправдань його діям немає.
Отже роман змушує нас замислитись над загальнолюдськими питаннями — про гріх і спокуту, зло і добро, жорстокість і милосердя.
