Творчість Василя Стуса, як і саме життя, схоже на короткий, але яскравий спалах. Своєрідність і сила мистецького таланту, оригінальність і самобутність поета зачаровують, його поезії западають глибоко в душу. У Стуса ліричний герой сам на сам зі своїми болями, переживаннями, печалями й радощами. Поет прагне наблизити людей до ідеалів добра і справедливості. Він ніби відкриває основний закон людського існування у його найвищих виявах, роздумує над вічними проблемами буття:
Не здайся - веснам. Легше - зимам не здатися. Не здайсь весні. Спасенної тримайся криги, пречистої тримайся туги, шаленої тримайся муки і так існуй, бо це - життя.
Важко читати рядки В. Стуса, звернені до рідної землі, України, рідних. У вірші "Навкруг Землі мої кружляли мрії" автор бачить рідний край затиснутим у півкулі географічних карт, його символом є пісні, знайомі з дитинства. Поет любить свій край, пишається ним. Та коли він пише про історичне минуле, настрій його змінюється. Характеризуючи тогочасне українське життя, Стус пише: "Німує край, він - царство німоти". З гіркотою поет стверджує:
Нема мені вітчизни, нема мені вітчизни - ні-ні-ні. Душа горить в смертельному вогні, разить мене - од запаху трутизни.
Із яким болем Стус говорить ці слова. Йому соромно за своїх сучасників, які безмовно живуть у атмосфері обману і фальші. Я впевнена, хоч поет і пише, що у нього нема вітчизни, болить його душа за рідним краєм, за своєю землею. Перебуваючи на засланні, він часто загдував Україну, рідну домівку, родину. Саме вони додавали сил вистояти:
Бо вже не я - лише жива жарина горить в мені. Лиш нею я живу. То пропікає душу Україна - та, за котрою погляд марно рву.
Мені близькі і зрозумілі його почуття, я захоплююсь людиною, життя якої було сповнене добра, любові та благородних діянь в ім'я України. Василь Стус передчував свою загибель і був готовий до неї. Сьогодні його поезія стала широко відомою народу, для якого він творив. Недаремно поет стверджував:
Народе мій, до тебе я ще верну, Як в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
