«Червоне — то любов, а чорне — то журба» (за лірикою Д. Павличка).
Немає, мабуть, жодного поета, який би у своїх творах не оспівав таке прекрасне людське почуття, як любов, кохання. Тільки однією ниткою неможливо вишити візерунок, яким би милувалися. Так і людське життя не може складатися тільки з чорних чи білих днів, бо переплітаються в ньому і любов, і журба, і радість, і нещастя.
Характерними рисами інтимної лірики Д. Павличка є щирість і відкритість. Від його поезій світлішає душа і почуття переповнюють серце:
Я тільки раз, єдиний раз любив, А скільки я ненавидів - не знаю. Ненавистю душі не погубив, Любов мене замучила до краю.
Поет оспівує різні грані і відтінки кохання: щастя, спокій, натхнення, радість. Саме про такі почуття йдеться в сонеті "Ще днів моїх багато за горою":
Та є на світі лагідна рука, Яка в мої думки і сподівання Вливається, як в озеро ріка. Вона дає моїй душі сіяння І дбає, щоб не згаснула зарання Відлита в слові кров моя дзвінка.
Але любов - це не тільки радість і щастя, це також журба і сум. У поезії "Я стужився, мила, за тобою" оживають пісенні символи й народні образи:
Я стужився, мила, за тобою, З туги обернувся мимохіть В явора, що, палений журбою, Сам-один між буками стоїть.
Ліричний герой назавжди збереже у своєму серці образ коханої. Про це сказав автор у поезії "Не раз мені здається":
Але ти, моя дівчинко, моя тиха любове, Житимеш у моїх словах вічно.
Д. Павличко любив свою матір, свій рід, свою Україну. Вірш "Два кольори" - гідний пам'ятник Матері - був покладений на музику і став улюбленою піснею багатьох. Її провідним образом є вишита сорочка, що є нашим оберегом. Багатьма дорогами пройшов автор, та повернувся додому зі згорточком старого полотна, на якому червоними та чорними нитками вишите його життя.
Кохання у Д. Павличка завжди пов'язано з рідною природою, а усе найпрекрасніше у коханні зіставляється з дорогими для серця картинами дитинства:
Впали роси на покоси, Засвітилися навколо. Там дівча ходило босе Білу ніжку прокололо.
Мені дуже подобаються вірші Д. Павличка, бо примушують замислитись, бо оспівують найпрекрасніше почуття - любов. Я із захопленням читаю щирі і неповторні його рядки:
Любитиму! О, що б я не робив, Любов моя вмиратиме зі мною.
