«Червоне — то любов, а чорне — то журба» (інтимна ліpика Дмитpа Павличка). 2.
За десятки століть історичного розвитку людство підкорило чимало висот у різних галузях життя. Та нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і неподоланне почуття любові. Служіння їй є вищим змістом людського існування, адже саме воно спричинило духовний злет всесвітньої цивілізації.
Любов постає перед нами у різних іпостасях: в усмішці матері, у щебетанні дитячих голосів, у сонячних бризках літньої днини. А в юності - обертається коханням, єдиним, незабутнім, неповторним.
Поповнив скарбницю поетичних освідчень у коханні й відомий український поет, наш сучасник Дмитро Павличко. Одна з його ранніх поезій "Коли ми йшли удвох з тобою" вражає пронизливою щирістю почуттів, висловлених у ніжнозвучних поетових рядках. Автор малює ідилічну картину: ліричний герой та його дівчина ідуть "вузькою стежкою по полю". Поетова "струнка, солодка згуба" необережно і грубо топче колоски пшениці. Її душа була не настільки тонкою, щоб почути їхній розпачливий крик. Дівчина сприймала красу і труд поверхово, не бачачи в них вінця людського генія та Божої благодаті. І це боляче вражає закоханого героя, вселяє пророчий страх за майбутнє свого щирого почуття:
...я змовчав. Я йшов покірно, Бо я любив тебе надмірно, Але мені тоді здалося, Що то не золоте колосся, Що то любов мою безмежну Стоптали так необережно.
Одвічна драма- різне бачення світу, протилежне розуміння щастя та сенсу існування на Землі закоханими людьми - у цій поезії ще не розвивається до трагічної глибини. Та й у інших інтимних віршах Павличка тужливі ноти не переходять у реквіємні акорди. Любовна лірика поета сонячна, напоєна пахощами рідної Гуцульщини, щедра і довірлива. Навіть смуток листя світлий, мудрий, осмислений і пережитий по-філософському. Варто лише перечитати його збірку "Таємниця твого обличчя", до складу якої входять перлини інтимної лірики Д. Павличка, і переконатися в цьому. У своїх віршах поет виповів, передусім, усього себе, свою неповторну особистість. Уся книга, від першого й до останнього рядка, наповнена індивідуальним чуттям автора. Гіперболічне звучать рядки твору, що дав назву цілій збірці:
Найдовша з усіх доріг - Дорога твого приходу. Найбільша з усіх таємниць - Таємниця твого обличчя.
Прості слова, помножені на почуття ліричного героя, карбуються в пам'яті, викликаючи згадки та фантазії. А далі - глибина поетового кохання: "Ми прощаємося на день, Ніби розходимося на віки".
Глибоке проникнення у внутрішній, духовний світ демонструють і ті вірші зі збірки, які стали популярними піснями. Яскрава . метафоричність вірша-пісні "Дзвенить у зорях небо чисте" вражає виразністю поетичних образів. Душа, що в самотності "неначе дерево безлисте", переживає благотворні метаморфози, коли до неї приходять щаслива доля і справжня дружба. Але тільки тоді, коли в ній оселяється довгождане кохання, розквітає по-весняному:
Як надійшла любов справдешня, Хлюпнула пригорщу тепла, Моя душа, немов черешня, Понад снігами зацвіла.
Одним із кращих результатів творчої співдружності поета Д. Павличка і композитора О. Білаша стала пісня "Я стужився, мила, за тобою". В основі твору - улюблені фольклорні образи явора та його яворини. Вони ладні сплестися в обійми, кохаючись, та не можуть подолати фатального збігу обставин і з'єднати свої долі воєдино:
Він росте й співає явороньці, І згорає від сльози роса.
Так, героям інтимних віршів Павличка іноді доводиться відчути дотик безнадії, стискаючи в руці "мертвої зорі неживе крило". Але митець переконаний у животворній силі кохання. Тому Д. Павличко силою свого окриленого слова звеличує прекрасне, вірне, відкрите для добра і радості почуття любові, що сильніше за смерть і муки, заздрощі й лицемірство, віддалі й час. Він закликає нас вслухатися в мелодію власного серця, щоб не пропустити в ній перших мажорних переливів, що передують коханню, оновленню і весні. А це значить, що інтимна лірика Павличка нестиме світло чистих почуттів ще не одному поколінню.
