Постать Т. Шевченка, його справді подвижницьке життя гідні подиву, пошани і вдячності. Його слово переходило державні кордони, бо мало найвищу візу — візу генія. Слово Шевченка від початку до кінця написане любов'ю до всіх народів, до всіх людей на Землі.
Міфологічний Прометей - це борець за свободу і захист людей. До образу Прометея зверталися митці багатьох народів різних епох. У давньогрецького поета Есхіла Прометей викрадає вогонь і передає його людям, навчає народ різних ремесел ("Прикутий Прометей"), П. Б. Шеллі у драмі "Визволений Прометей" дав образ борця, який не примирився з Зевсом. Дж. Г. Байрон у вірші "Прометей" висловив віру в торжество гуманізму. У російській літературі до образу Прометея звертався М. Ломоносов. М. Огарьов у вірші "Прометей" закликав до подвигу, висловив віру в силу людського духу. В українській літературі у І. Котляревського в "Енеїді" зустрічаємо травестований образ Прометея.
Вершиною творчості Архипа Тесленка вважається повість "Страчене життя", яку літературознавці називали художнім документом, вартим навіть соціологічних досліджень про початок XX століття. Це повість-роздум, у кожному рядку якої постає питання про добро і зло, про те, як і навіщо жити людині.
Розквіт поетичної творчості Степана Руданського припадає на середину дев'ятнадцятого століття. Це був той час, коли, за висловлюванням Великого Кобзаря, все благоденствувало й мовчало. Мовчали й українці. Наша мова викорінювалася. її зневажали всі, хто тільки міг.
Розквіт поетичної творчості Степана Руданського припадає на середину дев'ятнадцятого століття. Це був той час, коли, за висловлюванням Великого Кобзаря, все благоденствувало й мовчало. Мовчали й українці. Наша мова викорінювалася. її зневажали всі, хто тільки міг.
У багатьох казках, байках, оповіданнях розповідалось про протиставлення добра злу. Але В. Винниченко в оповіданні "Федько-халамидник" показав це на прикладі двох хлопців так яскраво, що вже не вважаєш Федька розбишакою, відчуваєш симпатію, повагу до нього, як до особистості.
Проблема зіткнення фантазії та буденщини, особистості й маси, сірості й неповторності в усі часи гостро поставала перед людством. Людина, що вирізнялася з маси, мала власні погляди на життя, ставала білою вороною. Варто пригадати страшні, темні часи інквізиції, коли на вогні спалювали відьом, чаклунок. Так само з відвертою ворожістю сприймали й думки вчених, наприклад Джордано Бруно чи Галілео Галілея. Час іде, а проблема лишається, бо й сьогодні, у часи нових технологій і всесвітнього загального прогресу, особливо нелегко залишатися особистістю, що здатна зберегти власну думку, душевну неповторність.
Немає потреби зупинятися на тій ролі, яку відіграв в українській літературі та взагалі в історії нашої держави Великий Кобзар — Тарас Григорович Шевченко. Саме ця людина, наділена всіма рисами генію, піднесла українську літературу до світових висот, надихнула народ України на здобуття самостійності та незалежності.
В історію української літератури Леся Українка увійшла мужнім борцем за кращу долю України. І це - не просто красиві й високі слова: твори поетеси свідчать про видатну мудрість філософа й силу борця, який усвідомлював, що поет для України - не лише глашатай, речник народу, а й поводир його. Тому Леся Українка присвятила свій талант поневоленому, зневаженому народові, щоб вивести з небуття ім'я України, додала їй слави й гідності, як свого часу це зробили Шевченко, Франко, Коцюбинський та інші талановиті митці.
У драматичній поемі «Бояриня» Леся Українка змальовує трагічну добу, що тривала чверть століття після смерті Богдана Хмельницького й відома в історії під назвою «Руїна».
