Початок XX століття увійшов в історію України як "смутний час", коли починалися селянські бунти, підпали й погроми панських маєтків, нових форм набирало політичне життя. Об'єктивним і уважним літописцем цього часу став Володимир Винниченко - активний політичний діяч і видатний письменник. Зі сторінок його ранньої прози постала ціла панорама українського "низового" життя: сільський тік, панські будинки, солдатські казарми, гурти заробітчан, студентські товариства. Читаючи ці твори, ми пересвідчуємося, що в центрі уваги письменника - натовп, людські маси як цілісний організм із притаманними йому законами. І тут же Винниченко ставить наступну проблему: показати взаємини вождя і цього натовпу, роль і місце кожного в суспільстві.
Франко увійшов в історію української літератури як геніальний поет, белетрист, драматург, історик, економіст, громадський діяч. Він своєю творчістю і багатогранною літературною та громадською діяльністю створив цілу епоху в історії української літератури. І скрізь, завжди і в усьому був оригінальний та неповторний.
Термін постмодернізм найчастіше пов'язують насамперед з інтелектуальною напругою кінця тисячоліття — не стільки часовим підсумком, як узагальненням європейської культури, що дійшла свого зросту і сили, та не позбулася найболючіших своїх проблем. Основним джерелом постмодернізму в аспекті пізнання виявилася "деструкція", визнання прогресу лише у вигляді неспростовної ілюзії, загострене відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва.
Новела "Intermezzo" - один із кращих творів М. Коцюбинського. Його можна вважати ліричним монологом самого автора. Задум написати такий твір виник у письменника під час відпочинку в селі Кононівка на Полтавщині. Приводом до написання і темою твору послужили події 1905 року. Художньо висвітлюючи тему революції та її поразки, М. Коцюбинський висловив своє ідейно-естетичне кредо: література - явище естетики, але вона покликана до зображення "вірного малюнку різних сторін життя" і його глибокого філософського, соціального, психологічного, історичного осмислення.
"Мати" — це слово, яке змушує кожного згадати світлий образ найріднішої людини й відчути ту зажуреність і смуток, які приходять, коли згадуємо дитинство. Мотив материнської любові є одним із провідних в українській літературі: оповідання "Мати"
Визначаючи своє літературне кредо та відповідаючи на гострі випади критиків, Г. Косинка писав: "Я вважаю, що письменник повинен правдиво відображати дійсність, історію наших часів" .Жахливі сторінки вітчизняної історії, криваві, люті часи громадянської війни, безперечно, вражають читацьку уяву, коли читаєш новелу " Мати ". Не менш емоційним є відтворення почуттів головного героя, який зустрічається віч-на-віч зі смертю і, що найсумніше, втрачає свою матір.
Людська доля. Яка вона складна. Її не можна запpогpамувати, спланувати, зазиpнути в майбутнє. Hеможливо уникнути помилок, стpаждань. Hавпомацьки ми шукаємо свій ідеал. Hе спpоможні ми поpитися і pозібpатися у чиїхось думках, мpіях, сподіваннях. Hе можна зазиpнути в душу людини...
Добро і Зло... Споконвіку точиться боротьба між цими протилежностя ми. І людині мало не щодня доводиться обирати, чому саме віддати перевагу. Цей вибір дуже складний ще й тому, що добро і зло здатні уживати ся в одній людині, і що саме переможе - часом не знає вона сама.
Ці проблеми порушуються й у романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли...". Головним вибором тут виявляється не зовнішній — хіба існує він, наприклад, коли вільне козацьке село перетворюють на кріпацьке? Звісно, що кожна людина прагне волі, але — надто нерівні сили.
Роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — це глибоко психологічний твір. Панас Мирний з надзвичайною майстерністю, тонко і ненав'язливо змусив своїх читачів задуматися над однією з найголовніших проблем життя — проблемою вибору. Рано чи пізно вона постає перед кожним. У романі вирішити цю проблему випадає перш за все головному героєві — Чіпці Варениченку.
