У творі М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" зображене життя гуцулів, тобто мешканців Карпат. їхній побут, традиції, мова настільки відрізняються від побуту, традицій, мови інших українських селян, що може виникнути така думка, що гуцули належать до зовсім іншого народу. Але, швидше всього, цей дивний народ, що заховався десь у Карпатах і мало турбується проблемами іншого світу, багато зберіг і запам'ятав від наших спільних предків.
I. Етичний ідеал Ольги Кобилянської (інтелігентна, горда і сильна натура; жінка — виходець із середньої верстви буржуазії, котра піднімається над оточенням, протистоїть йому, стає людиною — господинею своєї долі).
Інтелектуальна, горда і цільна натура, рівноправний і корисний член суспільства є етичним ідеалом Ольги Кобилянської. Душевна, чистота, розвинене почуття власної гідності, самопожертва заради кохання і мистецтва, високе почуття обов'язку перед людьми — такі її героїні.
Одним з головних принципів творчості Винниченка є його незмінне прагнення до життєвої правди. Із позиції активного політичного діяча він відверто змальовує життя українського суспільства доби першої російської революції на сторінках малої прози. Ці тривожні роки вражали соціальними контрастами і конфліктами, змінами у психології й свідомості людей. Для письменника все це було багатогранним і дуже цікавим матеріалом для художнього осмислення і втілення у творах. Саме глибоке знання матеріалу, проникнення у його життєву суть і допомогло, на мій погляд, Винниченкові створити психологічно переконливі сцени і образи, точні характеристики і деталі.
Новела М. Коцюбинського "Іntermezzo" посідає особливе місце не тільки у творчості видатного письменника, а й в українській прозі загалом. Це водночас і соціально-психологічний, політичний твір, і лірична симфонія, і лірична драма в прозі, і пейзажна новела, і естетичний, філософсько-політичний трактат. У новелі гармонійно переплелись філософські мотиви і ліризм, і це переплетіння розкрило нам ліричного героя, світ його почувань і настроїв. Це через його оповідь визначає Коцюбинський дві суперечливі дійсності - життя на лоні природи, взаємини людини з природою і соціальні обставини, людське горе. Ми бачимо степове українське село, його прекрасну природу і складні, нерозв'язані соціальні проблеми у час революції 1905-1907 років.
Однією з найтрагічніших сторінок нашої історії є події громадянської війни, які ставили людину перед страшним вибором: гинути самій чи убивати собі подібних. Прекрасні на перший погляд ідеї всезагальної рівності і братерства, щасливого життя і приємної праці в корені були спотворені тими засобами, якими їх утілювали в життя, мимохідь знищуючи тих, хто не погоджувався, був іншої думки. Навіть найкраща ідея не варта жодної краплини крові безвинної людини.
Микола Хвильовий так писав про себе: "Я, знаєте, належу до того художнього напрямку, який сьогодні не в моді. Я, пробачте, за вольтер'янство, я... романтик! Саме відти й іде розхристаність і зворушливе шукання самого себе... Я до безумства люблю небо, траву, зорі, задумливі вечори, ніжні осінні світанки, коли десь летять огняннопері вальдшнепи... все те, чим так пахне сумновеселий край нашого строкатого життя. Я до безумства люблю ніжних женщин з добрими, розумними очима, і я страшенно шкодую, що мені не судилося народитись таким шикарним, як леопард.
Війна — це завжди величезне лихо, від якого страждають, вмирають, божеволіють люди. Але ще страшніші наслідки війни, коли вона відбувається в межах однієї країни, коли один одного вбивають люди, що належать до однієї нації, коли брат піднімає руку на брата, син на батька за свої ілюзорні інтереси, накинуті кимось зверху.
Скільки поневірянь, суперечок, арештів пережив наш Державний Гімн "Ще не вмерла Україна". Один рядок цієї пісні, слова, що дали назву віршеві українського поста Павла Чубинського майже 150 років викликали страх у кількох режимів: царського, польсько-шляхетського,, румунсько-боярського...
Іван Вишенський - трохи загадкова і незвичайна особистість у літературі не тому, що такі скупі відомості про нього лишилися, а тому, що він хоча сам належав до церковників, так палко, так пристрасно виступив проти церковного устрою, де віра в Бога була другорядною. Він у своїх творах розмежував такі речі як віру, Церкву Божу та церковні храми та служителів. Він виступив проти тих, хто взяв на себе тлумачення Слова Божого як єдино правильного, хто судив людей і засуджував їхні вчинки всупереч Божим настановам.
