Т. Г. Шевченко був гнівним голосом українського поневоленого народу, в пам'яті якого дотлівали останні задимлені головешки з гайдамацьких пожеж, а бурхлива епоха щемливим болем одлунювала в розлогих душах сліпих бандуристів — Україна була потрощеною бандурою з обірваними струнами.
В основу найбільшого історичного твору Шевченка — поеми "Гайдамаки" лягли події 1768 року, відомі в історії під назвою Коліївщини. Це була боротьба проти соціального, національного і релігійного гноблення на Правобережній Україні, де в той час панувала польська шляхта. Створені конфедерації виступили проти всіх, хто не визнавав Унії. А конфедерати знущалися з народу, грабували його, руйнували православні церкви.
Вже понад вісім десятиріч звучить у світовій літературі могутній, титанний голос Павла Тичини. Його рання лірика полонила читачів душевно-ліричними картинами природи, незвичайними барвами, музичністю. Душа поета то мчить на вітрилах віри в добро, то впадає у відчай. Та більше оптимізму в ранніх віршах. Його ідеал — не окрема людина, а гармонія людини з природою, інтелекту й духовності, закону й благодаті, почуття й обов'язку.
Кожний народ, що створив дійсно велику цивілізацію, має у своїй скарбниці епічні твори, що зберегли історію, характери та звички, дух предків, ідеали нації, які пройшли випробування віками і тисячоліттями. У триєдиної гілки слов'ян, що складали Київську Русь, таким твором є "Слово о полку Ігоревім". Воно було створено у неспокійні часи формування слов'янської державності, потім на довгі віки була втрачена. Але твори, що вилилися з глибини народної душі, не гинуть. Справжнім дивом, але й історичною закономірністю, було друге відкриття "Слова..." напередодні Вітчизняної війни 1812 року, коли знов виникла необхідність спертися на загальнонародний дух.
"Слово о полку Ігоревім" — найвидатніша пам'ятка давньоруської літератури. Із "Слова..." ми дізнаємося про життя нашого народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу з ворогами. Справжніми патріотами були Святослав, Ігор, Всеволод. У поемі невідомий нам автор з великою майстерністю змалював мужніх захисників Руської землі від половців у XII столітті.
Скільки разі в тобі доводилося стояти на смерть, захищаючи волю свою! Та найбільше твоє багатство — це люди, працьовиті, горді, співучі. Не могли вони жити в неволі, вважали, що краще смерть стоячи, ніж життя на колінах. І не витримували орди половців і турецького хана, і прибивали руські князі свої щити "на вратах Цареграда", і гуляли козаки запорозькі У турецьких містах, визволяючи братів своїх, бранців-невільників — і тікав Наполеон, і відступали фашисти.
Історія світової культури немислима без "Слова о полку Ігоревім" — найвидатнішої пам'ятки культури Київської Русі. В історії загальнолюдської культури є твори, що відображають найкращі риси, властиві тому чи іншому народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості їх світосприймання і національних характерів, у них звучить жива історія. Будучи найдосконалішим виявом творчого генія певного народу, вони представляють його у вічно квітучому саду світової культури й мистецтва, стають здобутком усього людства. До таких першорядних шедеврів світового мистецтва належить і "Слово о полку Ігоревім". Понад вісім століть відділяють нас від часу виникнення цього твору, але він і досі не перестає хвилювати нас своєю поетичною красою, своїм благородним високогуманним і поетичним змістом, свіжістю і неповторністю.
Ідея, образи "Слова..." запліднювали творчість багатьох письменників наступних поколінь. Після відкриття та публікації "Слова..." з'явилося близько сотні його перекладів і переспівів письменниками — представниками різних літератур світу. В українській літературі "Слово..." перекладали Маркіян Шашкевич, Юрій Федькович, Іван Франко, Панас Мирний, Максим Рильський, Наталя Забіла, Василь Шевчук.
